Вступне слово

Люди — особливі істоти… З одного боку, вони прагнуть усе спростити, звести до певних законів і правил, а з іншого — усе надзвичайно ускладнюють. Навіть питання астрономічного початку XX ст. спричинило бурхливу наукову дискусію, що супроводжувалася складними математичними розрахунками, але так і не знайшла однозначної відповіді. Тож не дивно, що століття, яке вже стало для нас минулим, розпочалося не 1 січня 1900 р., а раніше чи, можливо, пізніше. Хтось, за аналогією зі «стартом» XIX ст. (початок якого часто асоціюють із Великою французькою революцією), уважає, що воно розпочалося на барикадах Паризької комуни, а мистецьки заявило про себе в 1874 р. на виставці імпресіоністів у Парижі. А хтось переконаний, що XIX ст. закінчилося в 1914 р. пострілом у Сараєво, що провістив початок Першої світової війни. Проте, можливо, що найяскравішим символом зміни сторіч стала подія, про яку мало згадують історики та мистецтвознавці, — це загибель «Титаніка». Суперпароплав, який зарозуміле людство вважало символом своєї могутності, своєрідним новітнім Ноєвим ковчегом, що зможе протистояти стихії, затонув у першому ж плаванні. Загинув, демонструючи водночас і велич людини, і її безпорадність.

Від автора

Шановні друзі, ви тримаєте в руках підручник, який допоможе вам завершити попереднє ознайомлення з найкращими творами світового письменства. Саме так — попереднє, адже читання і перечитування літературних шедеврів протягом останніх двох тисячоліть було невід’ємною складовою культурного життя європейців. Хочеться сподіватися, що й надалі, принаймні протягом XXI ст., людство не втратить смаку до цього захопливого заняття, змістом паперових, електронних або якихось інших, новітніх, книжок залишатимуться твори Шекспіра і Чехова, Кафки і Джойса, Аполлінера і Рільке й незмінним буде те, що сучасна теорія літератури, відкинувши псевдонаукові терміни, називає просто задоволенням від тексту.

4 липня 1855 року в Сполучених Штатах Америки вийшла друком книжка Уолта Уїтмена «Листя трави». На обкладинці із зображеннями квітів, листя і трави домінував зелений колір. Розкриваючи задум книжки і пояснюючи її назву, Уїтмен писав: «… це прапор моїх почуттів, зітканий із зеленої тканини — кольору надії».

Митцям XX століття цей «прапор надії* був не менш потрібний, ніж поетам минулого. Адже не випадково саме у XX столітті проблема збереження людства як унікальної у Всесвіті спільноти мислячих істот перетворилася на центральну для кожного митця, які б естетичні та художні принципи він не сповідував.

Це у XX столітті після першої світової війни французький письменник Анрі Барбюс закликав совість світу: «Повстаньте ж бо нарешті, свідомі інтелігенти! Але… не вважайте, що сьогодні досить лише добрих намірів… Ваша ідея, якою б вона не була, — омана, якщо вона стоїть осторонь від життя. Ваша особистість — лише ланка, і ви мусите ввійти у великий ланцюг людства*. Чи не задля того, щоб людство збереглося, і писав А. Барбюс свої романи «Вогонь» та «Ясність»?

Шановні десятикласники!

Як немає й не може бути двох абсолютно однакових людей, так немає ідентичних історичних або мистецьких епох. Кожна з них має своє специфічне обличчя, навіть за одночасного розвитку.

Упродовж минулих років ви спостерігали калейдоскопічні зміни історичних і літературних епох. Урівноважено-гармонійну античність змінило розмаїте середньовіччя, яке згодом поступилося гуманістичному Відродженню. А бароко й класицизм (XVII-XVIII ст.) стали не лише його естетичними спадкоємцями, а й водночас своєрідним містком до Просвітництва (XVIII ст.) — «доби розуму». Проте незабаром виник нещадний критик класицизму — творчо розкутий і екзотичний романтизм, що став володарем дум кількох поколінь європейців. На зміну йому прийшов новий володар літературного олімпу — реалізм… А що ж далі? Яким було естетичне «обличчя» всього ХІХ ст.? Це й буде предметом вивчення в 10 класі.

ХІХ ст. постало на певному порубіжжі історії, філософії та літератури: усе, що було до нього, сприймалося як минуле, а все, що настало після, — це новітня історія, новітня філософія, новітня література.

Путівник до підручника

Дорогі десятикласники, цього року ви вивчатимете світову літературу XIX ст., ознайомитеся з творчими шляхами таких видатних письменників, як Стендаль і Бальзак, Діккенс і Вітмен, Достоєвський і Толстой, Золя і Уайльд, Некрасов і Верлен, прочитаєте їхні найкращі твори, що увійшли до скарбниці духовної культури людства. Багато з цих творів, зокрема «Червоне і чорне», «Гобсек», «Пригоди Олівера Твіста», «Злочин і кара», «Анна Кареніна», своєю появою засвідчили утвердження нової художньої системи – реалізму. Література середини XIX ст. характеризується тісним взаємозв’язком між реалістичними й романтичними тенденціями, однак найголовніше те, що її наскрізною ідеєю є любов і співчуття до людини. Саме тому твори красного письменства позаминулого століття формують особистість з високими моральними принципами, здатну самостійно мислити й творчо діяти. Література цього періоду не лише розкривала глибинний зміст повсякденного життя та без остраху аналізувала найгостріші конфлікти своєї доби, а й сягала універсальних, вічних проблем людського існування. Ось чому твори великих майстрів слова XIX ст. суголосні сучасності й здатні збагачувати наше уявлення про світ і місце людини в ньому.

Створюючи підручник, який ви тримаєте в руках, автори виходили з того, що література пов’язана з життям суспільства, з його історією, але не є їхнім прямим відбитком. Зв’язок між літературою і суспільним життям опосередковується громадською та індивідуальною свідомістю, ідеологією та психологією, ментально-емоційними комплексами, зрештою -усією духовною культурою тієї чи іншої епохи. Дійсність, її конфлікти й виклики породжують думки, емоції, судження, пристрасті, які набувають у літературі завершеного художнього втілення як у вигляді «відображення життя у формах самого життя», що характерно передусім для реалістичної та натуралістичної літератури, так і у формах символічних, алегоричних, з використанням міфологічних, історичних, фантастичних образів і мотивів, що притаманно романтизму та іншим нереалістичним літературним напрямам і течіям.

Шановні дев’ятикласники!

Цього року ви ознайомитеся з літературними шедеврами, створеними в період від початку XVII до середини XIX ст. Це дуже важлива епоха в історії людства та його культури.

Якщо культура й література античності, середньовіччя і Ренесансу визначали естетичне обличчя передовсім Європи та Азії, то від XVII ст. можна вести мову про формування світової культури й літератури. Після відкриття Америки Христофором Колумбом минуло вже більше як століття, і Новий Світ зміцнів економічно, політично й культурно, тож почав претендувати на те, аби «стара» Європа та й увесь світ на нього зважали. У XVII ст. разом з іспанцями до Америки потрапила культура бароко, від XVIII ст., особливо після утворення США й отримання ними незалежності від Великої Британії, на американських теренах поширюється література Просвітництва. А від XIX ст. (доби романтизму) без американської літератури всесвітня література взагалі немислима.

Якщо від античності до Відродження йшлося про розмаїття літературних і культурних явиш, об’єднаних майже виключно хронологічно, то від епохи бароко можна зауважити не лише хронологічну, а й стильову єдність. Тож не дивно, що підхід до опанування матеріалу в цьому році дещо відрізнятиметься від попереднього.

Шановні дев’ятикласники!

Підручник із зарубіжної літератури для 9 класу продовжить розповідь про літературні епохи, починаючи з XVII століття.

Кожну літературну добу представлено вершинними іменами: XVII століття — іменами іспанця Кальдерона і француза Мольєра; XVIII століття — іменами француза Вольтера, німців Гете і Шиллера.

Плеяда великих імен характеризує і першу половину XIX століття. Це німці Гете, Гофман та Гейне, англієць Байрон і поляк Міцкевич, росіяни Пушкін, Лєрмонтов та українець Гоголь.

Період з XVII до XIX століття — це час, коли сформувалися основні художні напрями: бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм. У підручнику їм присвячено спеціальні статті.

Художнє слово треба вміти читати. В оволодінні цим непростим мистецтвом допоможе теорія літератури. Вона — своєрідний інструмент, користуючись яким можна навчитися розуміти художню літературу. У літературознавчих статтях подано можливий варіант прочитання програмових художніх творів.