Масштабність і динамізм трансформацій усіх сфер життєдіяльності суспільства виявляються в тенденціях розвитку сучасної освіти. Стратегічні орієнтири цього процесу характеризуються амбівалентністю. З одного боку, це розширення взаємодії освітніх систем, зокрема шляхом інтеграції структурно-змістових елементів (за певними політичними, географічними, адміністративно-територіальними або історикоетнографічними характеристиками), з іншого — зосередженість на реалізації пізнавальних потреб кожної особистості і створенні умов для індивідуалізації навчального процесу. Системна реалізація цих стратегій передбачає наукове обґрунтування нових явищ інтерпарадигмальної педагогічної реальності, які відображали б зміни позиції, видів і результатів навчальної взаємодії особистості з освітнім середовищем.